|
Адвокатская компания "Агеев, Бережной и партнеры" с ноября 2008 - АК "Агеев и Федур" наш новый сайт: www.ageyev-fedur.com
|
|
Щодо норм про розрахунки та
деякі види цінних паперів у проекті ЦК
України.
В.
Агєєв. Наступні зауваження викладаються з огляду на те, що новий ЦК повинен створити максимально сприятливі умови для участі українских підприємців у міжнародному торгівельному оброті, сприяти інтеграції України у міжнародну економіку, і засновані на переконні в необхідності усунення перешкод до провадження зовнішьоекономічної діяльності українськими підприємціями. Щодо важливості міжнародної тогівлі для
розвитку країни, хотілося б навести слова Charles Molloy
про Велику Британію, які були написані ще в
сімнадцятому столітті: “Чим був би цей
острів без зовнішьої торгівлі, як не місце
заточенння для його мешканців, які без неї
були б тільки різновидом вигнанців,
відокремлених від залишку світу; тільки
зовнішьня торгівля зробила нас багатими,
шановними та великими, вона дала нам ім’я
та повагу у світі[1]”.
Здається, що у нас час зовнішня тогівля
набула ще більшого значення, і, звісно, не
тільки для британців. I. Акредитив. 1.
Дефініція акредитиву. У проекті Цивільного кодексу України (Цивільний
кодекс України, проект від 25 серпня 1996 р.,
прийнятий Верховною Радою в першому
читанні 5 червня 1997 р., в “Українське право”
число 1 (11)’1999 р., надалі – Проект)
закріплено законодавче визначення и
регулювання розрахунків за акредитивами. Однак
положення проекту щодо цього правового
інституту, на мій погляд, не повністю
відповідають природі цього інституту, та
міжнародній практиці його застосування, а
відтак потребують доопрацювання. Проект дає таке визначення акредитиву (п.
1 ст. 1153): «При розрахунках за акредитивом банк, що
відкрив акредитив за дорученням клієнта (платника)
і згідно з його вказівками (банк-емітент),
зобов’язується провести платіж у разі
подання одержувачем коштів або зазначеною
ним особою (одержувач коштів) документів і
виконання інших умов, передбачених
акредитивом» Порівняймо його з визначенням акредитиву
згідно “Уніфікованих правил та звичаїв для
документарних акредитивів”, редакція 1993 р.,
публікація Міжнародної торгівельної
палати N 500 (Uniform Customs and Practice for
Documentary Credits, // ICC Publication N 500,
див. Унифицированные правила и обычаи для
документарных аккредитивов./ Серия: «Издания
Международной Торговой Палаты» на рус. и
англ. яз. / Под ред. Н.А. Казаковой. – М.:
Издательство «Консалтбанкир», 1994)
(надалі - "UCP"):
Звісно, UCP не є обов’язковим правовим
актом, і застосовуються лише за згодою
сторін. Але текст UCP віддзеркалює практику
застосування акредитиву, яка склалася у
світі, і є загальновизнаним документом. Було б доцільно включити в ЦК дефініцію
викладену у UCP. Дефініція запропонована Проектом є не
досить вдалою з термінологічної точки зору.
“Клієнт (платник)” звичайно іменується
“заявник акредитиву” Особа яка означена як “одержувач коштів”
має загальноприйняту назву “бенефіціар”.
До речі у міжнародній практиці бенефіціар
може не бути одержувачем коштів, наприклад
у випадках коли за умовами акредитиву банк
акцептує переказні векселі виставлені
бенефіціаром, або у випадку коли бенефіціар
здійснює переуступку виручки (Assignment
of Proceeds). Проект включає до розрахунків за
акредитивом тільки здійснення банком
платежу на користь бенефіціара, або його
наказу (тобто зазначеній ним особі). З п. 2 ст.
1153 ми можемо дійти висновку що банк може
доручити проведення платежу іншому банку (виконуючому
банку). Проект не включає до акредитивів угоди
згідно яких банк зобов’язується
акцептувати та оплатити переказні векселі
виставлені бенефіціаром, або уповноважує
на те виконуючий банк. Включення до дефініції акредитиву фрази
“і виконання інших
умов, передбачених акредитивом» на мій
погляд є помилковим. Вона передбачає що
банк виконує платіж не тільки за умови
представлення визначених документів, але й
виконання якихось інших умов. У міжнародній практиці визнане правило,
що “по операціях з акредитивами всі
зацікавлені сторони мають справу тільки
з документами, але не
з товарами, послугами або іншими видами
виконання зобов'язань, до яких можуть
мати стосунок документи.” (ст. 4 UCP), а також
“якщо акредитив передбачає умови без
зазначення документів, що подаються у
відповідності з ними, банки вважатимуть ці
умови невказаними і
не розглядатимуть їх.” (п. “c” ст. 13 UCP). 2.
Інші питання регулювання розрахунків
за акредитивом. Акредитив є досить складним правовим
інститутом, і параграф “Розрахунки за
акредитивом” Проекту не дає відповіді на
цілу низку питань, наприклад, чи дозволяє ЦК
використовувати переказний акредитив, і,
якщо так, то скільки разів можна
переказувати акредитив; чи дозволяє ЦК
переуступку виручки; тощо. Взагалі, враховуючи поширеність UCP як у
міжнародному так і у внутрішньому обігу, ми
маємо ситуацію, що або ЦК повинен допустити
альтернативне використання UCP для
регулювання відносин по розрахунках
акредитивами у зовнішньому і внутрішньому
обігу (а ст. 6 Проекту за загальним правилом
це дозволяє), і у такому випадку норми ЦК
щодо регулювання акредитивних розрахунків
залишаться “мертвими” і не будуть
використовуватися. Або ж ЦК повинен
включити в себе всі 49 статей UCP, чи тільки
визначивши поняття акредитиву зробити
посилання на те що розрахунки за
акредитивами здійснюються згідно з
законодавством та міжнародними звичаями. Впроваджувати альтернативний до UCP
інститут акредитиву, і обмежувати
використання UCP в Україні, на мій погляд,
не є доцільним. 3.
Суб’єкти акредитивних розрахунків. В
Проекті не визначено коло осіб, які мають
право застосовувати акредитивні
розрахунки, UCP також залишає це питання за
межами сфери свого регулювання. Параграф
Проекту “Розрахунки за акредитивом” ніяк
не обмежує коло осіб, які мають право
використовувати акредитиви, отже маємо
дійти висновку, що це – усі учасники
цивільних відносин, які визначені у ст. 2
Проекту, тобто фізичні особи, юридичні
особи, держава Україна, АР Крим,
територіальні громади, іноземні держави та
інші суб’єкти публічного права. На
мій погляд питання про можливість
застосування розрахунків за акредитивом
фізичними особами, які не є суб’єктами
підприємницької діяльності, потребує
подальшого обговорення. II. Вексель. 4.
Поняття векселя. Щодо визначення поняття векселя, то
спочатку у Проекті було запропоноване таке
визначення векселю (ст. 185 першого варіанту): “Векселем
визнається цінний папір, що посвідчує нічим
не обумовлене зобов’язання векселедавця (простий
вексель) або іншого зазначеного у векселі
платника (переказний вексель) виплатити з
настанням передбаченого строку певну суму
володільцеві векселя (векселеутримувачу)” - це
визначення є не зовсім вірним щодо
переказного векселю. Адже неакцептований
переказний вексель не посвідчує зобов’язання
платника сплатити грошову суму. Він
містить адресований платнику наказ
сплатити, але поки платник не акцептує
вексель, у платника не виникає “нічим не
обумовленого обов’язку сплатити”. У другому читанні було запропоновано
інше поняття векселю (ст. 186): “Вексель – борговий цінний папір, який
засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця
сплатити після настання строку визначену
суму грошей власнику векселя (векселедавця).” - остання редакція дефініції векселя,
запропонована у другому читанні також не є
правильною. Вона охоплює лише прості
векселі, і таким чином не включає до поняття
векселя переказні векселі.
Таке
визначення не зовсім відповідає Конвенції
про Уніфікований закон про переказні
векселі та прості векселі. Адже базовою для
поняття векселю є конструкція переказного
векселя, а переказний вексель, як правило,
передбачає що платником є не векселедавець.
Змістом переказного векселю, у першу
чергу, є не зобов’язання векселедавця
сплатити визначену суму, а безумовний наказ
сплатити визначену суму грошей (an
unconditional
order
to
pay
a
determinate
sum
of
money)
адресований векселедавцем (drawer)
платнику (drawee),
при чому платником, як правило, є не
векселедавець, а інша особа. Треба значити що така ж помилка допущена
у існуючій дефініції векселя у Законі
України “Про цінні папери і фондову біржу”
(ст. 21), де зазначено: “Вексель - цінний папір,
який засвідчує безумовне грошове зобов'язання
векселедавця сплатити після настання
строку визначену суму грошей власнику
векселя (векселедержателю)” (на цю помилку
вже вказували у літературі, див. Агеев
В. НДС при хозяйственных операциях, расчеты
по которым производятся наличными
средствами и векселями, "Бизнес",
№ 37 , 14.09.98, "Документы, комментарии,
консультации", с. 39) Очевидно, що більш правильним, було б, у
відповідності до міжнародно-правових зобов’язань
України за Женевськими вексельними
конвенціями, визначити вексель відповідно
до Уніфікованого
закону про переказний та простий вексель
(див. League of Nations, Treaty Series, vol.
CXLIII, p. 259, No. 3313 (1933-1934)):
5.
Вексельна правоздатність. Питання щодо визначення кола суб’єктів,
які мають вексельну правоздатність є
дискусійнім в українському праві. Адже ні Женевська конвенція, ні прийняте
на її виконання Положення про переказний і
простий вексель, не визначають коло осіб,
які мають вексельну правоздатність. В даний час в Україні не використовуються
векселі за участю фізичних осіб з огляду на
Постанову КМУ і НБУ від 10.09.92 р. N 528 “Про
затвердження Правил виготовлення і
використання вексельних бланків”, якою
встановлено, що “використовувати векселі,
а також виступати векселедавцями,
акцептантами, індосантами і авалістами
можуть тільки юридичні особи-суб'єкти
підприємницької діяльності, що визнаються
такими відповідно до
чинного законодавства України;” На практиці фізичні особи, в тому числі
суб’єкти підприємницької діяльності в
Україні векселі не використовують. Хоча
законність цієї постанови щодо обмеження
сфери вексельного обігу, та обмеження
вексельної правоздатності фізичних осіб,
та іноземних юридичних осіб, м’яко кажучи
викликає сумнів. На незаконність цієї
постанови, і на право фізичних осіб
використовувати векселі вже вказувалось у
літературі. (Див. Труба В.І. Правове
регулювання цінних паперів в Україні :
Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 [Електрон.
ресурс] / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького
НАН України. - К., 1999. (http://www.nbuv.gov.ua/ard/1999/99tvicpu.zip);
Заец С., Зубарев К. О векселеспособности
граждан: Может ли физическое лицо являться
векселедержателем? «Юридическая практика»
№ 17 (99), 1-15.09.99 ( http://www.practix.com/gazeta/1999/99-17/9917-20.html
) ) Зокрема зазначалося, що Постанова КМУ і
НБУ від 10.09.92 р. N 528 у частині щодо обмеження
прав фізичних осіб використовувати векселі
протиречить ст. 13 Закону України “Про
власність” На мій погляд доцільно викласти в ЦК
положення, яке б визначало коло осіб, які
мають вексельну правоздатність. Щодо
фізичних осіб, то тут можливі два варіанти:
або визнати вексельну правоздатність за
всіма фізичними особами, або ж тільки за
фізичними особами – суб’єктами
підприємницької діяльності. Оскільки норми Проекту у існуючому
вигляді не обмежують вексельну
правоздатність певним колом осіб, то за
Проектом вексельну правоздатність мають
усі учасники цивільних відносин (їх перелік
наведений у ст. 2 Проекту) III. Інкасо. 6.
Поняття інкасо. У проекті запропоновано наступне
визначення інкасо (ст. 1159): “При розрахунках за інкасо клієнт направляє своєму банку (банку-емітентові) доручення про вчинення за рахунок клієнта дій щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу.” На наш погляд більш вдалим є поняття
інкасо, яке використовується в
Уніфікованих правилах по інкасо МТП (ICC
Uniform
Rules
for
Collections,
див. Унифицированные
правила по инкассо. Публикация № 522. Серия: «Издания
Международной Торговой Палаты». на рус. и
англ. яз. – М.: Издательство АО «Консалтбанкир»,
1996) і є ширшим, ніж запропоноване у Проекті:
IV. Чек. 7.
Поняття чеку. У Проекті запропоновані наступні поняття
чеку ст. 184 : “Чеком визнається цінний папір, що
містить нічим не обумовлене письмове
розпорядження чекодавця банкові видати
утримувачеві чека зазначену в ньому суму” та п. 1 ст. 1162: “Чеком визнається
цінний папір, що містить нічим не
обумовлене розпорядження чекодавця банку
провести платіж зазначеної у ньому суми
чекоутримувачеві” - ці визначення, як ми бачимо подібні за
змістом, і відрізняються лише
термінологічно. У всякому разі треба було б
залишити у ЦК одне визначення чеку,
дублювання дефіниції навряд чи доцільне. Україна не приєдналасья до Женевської
конвенції про Уніфікований закон про чеки.
Але норми Уніфікованого закону про чеки
винзнані у багатьох країнах
континентального права. І зважаючи на
велику кількість таких країн, та міжнародну
практику, Уніфікований закон про чеки
заслуговує на уваги при розробці нового ЦК. Уніфікований закон про чеки (League
of
Nations,
Treaty
Series
, vol.143,
p.355.
No.3316)
дає наступне визначення чеку:
Доцільно було б також розглянути
питання про приєднання України до
Конвенції про Уніфікований закон про чеки.
Віктор Агєєв [1] "What would this island be without foreign trade, but a place of confinement to the inhabitants, who (without it) could be but a kind of hermites, as being separated from the rest of the world; it is foreign trade that renders us rich, honourable and great, that gives us a name and esteem in the world” – Charles Molloy, De Jure Maritimo et Navale, 1676 (the epigraph of “Schmitthoff’s Export Trade: The Law And Practice Of International Trade” by Clive M. Schmitthoff, London, Stevens & Sons, 1990) |
|
|
|