1.1. Предметом спору в даній справі є будівля, яка відповідно до позиції позивача знаходиться за адресою м. Одеса, 6-км Овідіопольської дороги (а за іншою версією позивача м. Одеса, вул. Аеропортівська, 27), має загальну площу 292,3 кв. м., а відповідно до позиції відповідача знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Аеропортівська, 5-а і має площу 240 кв. м.

1.2. Позивач стверджує, що зазначену будівлю він придбав відповідно до договору купівлі продажу від 01.11.2005 р. у ТОВ «Вівея» як незавершений будівництвом об’єкт площею 292,3 кв. м., це договір не був нотаріально посвідчений, втім був визнаний дійсним рішенням Одеського обласного постійно діючого третейського суду Асоціації «Юрискс-ТС» від 10.05.2007 р. В рішенні зазначеного третейського суду зазначалося:

«В ході судового розгляду третейським судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради народних депутатів № 733від 01.09.1996 р. ТОВ «Вівея» була віділена земельна ділянка площею 0,8849 га в «Промрайоні 7-м км. Овідіопольської дороги», нині за адресою 6-км Овідіопольської дороги, для проектування і будівництва виробничої бази. Згідно цього рішення ТОВ «Вівея» почало будівництво складу і господарсько-побутових споруд

1 листопада 2005 р. між ТОВ «Вівея» як продавцем, і ТОВ «Одестехносервіс», як покупцем був укладений договір купівлі продажу будівлі- нежитлового приміщення, загальною площею 477,3 м.кв. та об’єкту недобудоване будівництво площею 292,3 м.кв., розташованих на земельній ділянці площею 0,8849 га, за адресою м.Одеса, 6 км Овідіопольскої дороги. Також 1 листопада 2005 р. між сторонами договору купівлі-продажу був підписаний акт передання-приймання предмета продажу (об’єкту нерухомості)

Згідно технічного паспорту, виданого ТОВ «Юрікс» в жовтні 2005 р., будівля-нежитлове приміщення складається з єдиного приміщення площею 477,3 м.кв. з залізобетонним фундаментом, стінами і покрівлею з металу. Згідно технічного паспорту виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості від 08.07.2005 р., об’єкт нерухомагао майна – недобудоване будівництво загальною площею 292,3 м.кв. побудовано з цегла-блоків, матеріал перекриття з/б плити, матеріал підлоги грунт, складається з 4 кімнат позначених на плані під літерою А, площею 16,7; 85,8; 44,0; 145,8 м.кв»

1.3. При цьому зазначеним третейським судом не розглянуті питання щодо того:

1.3.1. яким чином виділена ТОВ «Вівея» ділянка могла пересунутися з 7-го на 6-й кілометр Овідіопольської дороги,

1.3.2. які саме права на земельну ділянку мало ТОВ «Вівея» - право власності, постійного користування, чи право оренди,

1.3.3. і головне: чи мало ТОВ «Вівея» документи що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до ст. 126 Земельного Кодексу України (такими документами можуть бути виключно державний акт на право власності або постійного користування або договір оренди, а рішення міської ради таким документом не є і само по собі права на землю не породжує без наявності документів передбачених ст. 126 Земельного кодексу України)

1.4. Також зазначеним третейським судом не було розглянуто питання чи можна за відсутності документів що підтверджують право на земельну ділянку, і за відсутності реєстрації об’єкта незавершеного будівництва органом що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 331 ЦК України та відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (тобто в державному реєстрі прав на нерухоме майно) визнавати дійсною угоду купівлі-продажу нерухомого майна.

1.5. Крім того, зазначеним третейським судом не розглянуто питання чи може третейський суд вважатися судом у розумінні ч. 2 ст. 220 ЦК України.

1.6. Позиція відповідача полягала в тому, що спірну будівлю він придбав відповідно до договору купівлі-продажу від 04.04.2007 р., за яким продавець Єфтоді К.І. продав, а покупець Сайтарли Ю.О. купив нежитлову будівлю одноповерхового адміністративного корпусу під номером п’ятим «А», що знаходиться в м. Одесі по вул. Аеропортівській, складену з п’яти кімнат загальною площею 240 кв. м. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. На момент укладення договору вказана нежитлова будівля належала продавцю на підставі рішення Маліновського районного суду м. Одеси від 21.09.2004 р. по справі № 2-3701, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвертарізації та реєстрації об’єктів нерухомості в книзі 63неж-15 за номером 2694.

1.7. Тобто на момент укладення цього договору продавець був власником зазначеного нерухомого майна на підставі відповідного документу (рішення суду) і право власності на це майно було зареєстроване відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» Права продавця на укладення угоди та наявність у нього відповідних документів були перевірені нотаріусом при посвідченні договору.

2. Рішення суду І інстанції.

2.1. Суд дійшов висновку, що вищезазначений договір купівлі-продажу між Єфтоді К.І.та Сайтарли Ю.О. є недійсним через недодержання вимог ч. 1 ст. 203 та ст.. 658 ЦК України.

2.2. Висновок суду базується на наступних аргументах:

«Єфтоді К.І. не набув права власності на нежитлову будівлю загальною площею 240 кв.м. під № 5-а по вул. Аеропортовській в м. Одесі в порядку передбаченому гл. 24 ЦК України. По-перше, саме такої будівля як речі не ісувало як предмета матеріального світу. По-друге, у встановленому порядку в м. Одесі не надавалась така адреса будь-якій будівлі. По-третє, право власності за Єфтоді на нежитлову будівлю загальною площею 240 кв. м. під № 5-а по вул.. Аеропортівський в м. Одесі було зареєстровано на підставі підробленого рішення суду. Тому суд визнає оспорюваний договір недійсним»

2.3. При цьому суд встановив що власником будівлі є ТОВ «Одестехносервіс», яке відповідно має право вимагати щоб відповідач припинив користуватися зазначеною будівлею.

ІІ. В чому полягає незаконність і необґрунтованість оскарженого рішення

3. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України), невідповідність висновків суду обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України), та порушення і неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України)

3.1. Невідповідність висновків суду обставинам справи – щодо висновку суду, про те, що відповідної будівлі на момент укладення договору від 04.04.2007 не існувало.

3.1.1. Цей висновок суду спростовується технічним паспортом від 30.03.2007 р. на відповідну будівлю на ім’я Єфтоді К.І. складеному КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації нерухомості»

3.1.2. Відповідно до розділу 3. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затв. наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року N 127, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за N 582/5773 технічний паспорт містить в собі відомості обстеження об’єкту працівниками БТІ, тобто відповідає тому стану об’єкта який існував на той час.

3.2. Визначення адреси будівлі не впливає на дійсність угоди, а висновок суду що відповідна адреса не надавалась не відповідає обставинам справи.

3.2.1. Висновок суду про те, що «у встановленому порядку в м. Одесі не надавалась така адреса будь-якій будівлі, не відповідає обставинам справи. З матеріалів справи видно, що будівля була зареєстрована в державному реєстрі саме за тою адресою за якою стверджує відповідач, і на неї БТІ було видано відповідний технічний паспорт.

3.2.2. Крім того, твердження про те, що встановлення адресу в данному випадку вазагалі якось впливає на дійсність угоди не базується на законі.

3.3. Недоведенність того, що рішення Малиновского райсуду від 21.09.2004 не існує - в основу рішення покладені недопустимі докази - довідки видані самим суддею, що розглядав справу.

3.3.1. Висновок судді Л.Г.Лічмана про те, що рішення Малиновского райсуду від 21.09.2004 не існує базується виключно на довідках, які видані самим Л.Г.Лічманом (!!!)

3.3.2. Заслуговують на увагу обставини видачі зазначених довідок:

3.3.3. 20.06.2007 р. директор ТОВ «Одестехносервіс» звертається з листом до голови Маліновського райсуду Л.Г.Лічмана з запитом щодо наявності в суді справи № 2-3701/2004 р. та прийнятих рішеннях.

3.3.4. Вже 22.06.2007 р. (тобто через дві доби) голова Маліновського райсуду відповідає,що в суді проведена перевірка і такої справи не значиться.

3.3.5. Швидкість реагування голови суду на лист директора ТОВ «Одестехносервіс» просто неймовірна! Перевірка проведена настільки швидко, що виникають м’яко кажучи сумніви в тому що вона дійсно проводилась.

3.3.6. Крім того, ці обставини дають підстави вважати що існує корупційний зв’язок між головою Маліновського райсуду Л.Г.Лічманом та ТОВ «Одестехносервіс» На користь данного висновку слугує і та неймовірна для суду швидкість з якою суд призначив справу та виніс ухвалу про забезпечення позову.

3.3.7. Отже на момент видачі зазначених довідок, особа що їх видала – голова Маліновського райсуду Л.Г.Лічман була саме тою особю що розглядала саму цю цивільну справу. Тобто допустимість і достовірність цього документу оцінювала саме та особа що видала цей документ!

3.3.8. Очевидно, що суддя. який розглядає справу не може видавати довідкі (тим більше необґрунтовані), які використовуються в справі як підтвердження обставин які намагається довести одна з сторін.

3.3.9. Таким чином довідки щодо відсутності в Маліновскому районному суді цивільної справи за позовом Єфтоді К.І. до Любич Р.І. видані головуючим у справі на користь сторони позивача, і такі довідки є недопустимим доказом.

3.3.10. Таким чином не можна вважати встановленим що справи за позовом Єфтоді К.І. до Любич Р.І. не існувало, а тим більше що відповідне судове рішення є підробленим.

3.4. Недоведеність і невідповідність обставинам справи висновку про те, що ТОВ «Одестехносервіс» є власником спірного майна.

3.4.1. Як зазначалося вище, в основу висновку про те, що ТОВ «Одестехносервіс» є власником спірного майна було покладено рішення третейського суду про визнання дійсним без нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу між ТОВ «Вівея» та ТОВ «Одестехносервіс» Однак з таким висновком погодитися не можна, і зазначене рішення третейського суду ніяк не може бути правовстановлюючим документом щодо права власності на нерухоме майно.

3.4.2. Незважаючи на поширену практику визнавати дійсними рішеннями третейських судів угоди щодо нерухомого майна, які як правило через брак необхідних документів, не були посвідчені нотаріально, таку практику не можна вважати законою.

3.4.3. Дійсно, в ч. 2 ст. 220 ЦК України встановлено: «Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається»

3.4.4. Але «суд» і «третейський суд» - це різні речі. Третейский суд, незважаючи на наявність слова «суд» в його назві, не є судом, хоч і трохи подібний до нього. Так само як «бабине літо» не є власне літом, хоч і чимось подібне до нього; «морський лев» не є власне левом; і так далі.

3.4.5. «Рішення» третейських судів мають природу угоди, що укладається сторонами за посередництвом третьої особи, і вимоги з якої мають безспірний характер (як наприклад вимога, на підставі векселю), але вони не мають природи судових рішень що проголошуються іменем України.

3.4.6. Вказаний висновок підтверджується і Листом Міністерства юстиції України від 04.05.2007 р. N 31-32-230, в якому зазначено:

«Згідно зі статтею 2 Закону України "Про третейські суди" третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про судоустрій України" судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів.

Таким чином, третейські суди до судової системи України не входять»

3.4.7. Таким чином, Мінюст робить висновок, що наприклад в ч. 3 ст. 8 Закону «Про нотаріат», поняття «суд» треба розуміти так, що третейські суду до нього не влючені.

3.4.8. Інше тлумачення не відповідало б ст. 124 Конституції України, в якій зазначено: «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. … Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції»

3.4.9. Отже третейський суд не відноситься до установ які здійснюють судочинство і не входить в судову систему України, а отже зміст поняття «суд» і «третейській суд» не пересікаються.

3.4.10. Отже висновок суду, про те, що договір купівлі-продажу нерухомості, який не посвідчений нотаріально, може бути дійсним внаслідок рішення про те третейського суду не відповідає нормам чинного законодавства.

3.4.11. Таким чином, висновок суду про те, що ТОВ «Одестехносервіс» є власником майна не ґрунтується на законі і суперечить матеріалам справи.

3.4.12. Також не можна вважати ТОВ «Одестехносервіс» особою яка має право на земельну ділянку на якій розташована спірна будівля. Як зазначено в самому оскарженому рішенні суду, ТОВ «Одестехносервіс» досі не уклало договір оренди на відповідну земельну ділянку. А відповідно до ст. 126 Земельного Кодексу України документами що посвідчують право на земельну ділянку можуть бути виключно державний акт на право власності або постійного користування або договір оренди, а рішення міської ради таким документом не є і само по собі права на землю не породжує без наявності документів передбачених ст.. 126 Земельного кодексу України. Крім того, слід взяти до уваги, що відповідне рішення міської ради щодо ТОВ «Одестехносервіс» на даний момент зупинене Приморським районним судом м. Одеси, про що в справі є відповідні документи.

3.4.13. Отже висновок про те, що ТОВ «Одестехносервіс» є власником спірного майна не відповідає обставинам справи та не базується на законі. Відповідно безпідставним є висновок суду про те, що спірне майно вибуло з володіння його власника ТОВ «Одестехносервіс» без його волі.

3.4.14. В силу вищезазначеного, тобто відсутності прав на земельну ділянку та відсутності реєстрації майнових прав на нерухомість в державному реєстрі, ТОВ «Вівея» також не може вважатися власником майна.

4. Порушення та неправільне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України)

4.1. Порушення норм щодо захисту права власності.

4.1.1. Ст. 41 Конституції України гарантує кожному право на володіння, використання і розпорядження власним майном.

4.1.2. 2.5. Крім того, треба звернути увагу на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка встановлює:

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів»

4.1.3. В даному випадку позбавлення судом відповідача його майна відбулося 1) не в інтересах суспільства, 2) не на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, а отже мало місце порушення його прав передбачених Конвенцією.

5. Порушення та неправільне застосування норм процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України)

5.1. Справу розглянуто неповноважним суддею (п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК України)

5.1.1. Оскільки, як було вище зазначено, суддя Л.Г.Лічман явно був небезсторонній і необ’єктивний, а працював на одну з сторін в справі, відповідно до п.п. 2,4 ч. 1 ст. 20 ЦПК України, цей суддя не міг брати участі в розгляді справи і підлягав відводу (самовідводу)

5.1.2. Отже рішення винесено неповноважним суддею і має бути скасоване.

5.2. Справу розглянуто в установі, що не є судом створеним у порядку встановленому законом.

5.2.1. Малиновський районний суд м. Одеси був ліквідований Указом Президента України № 41/2003 від 25.01.2003 р., і більше не існує.

5.2.2. Тим самим Указом було проголошего про створення установи, яка зараз іменується «Малиновський районний суд м. Одеси».

5.2.3. Ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (надалі Конвенція) встановлює:

Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом

In the determination of his civil rights and obligations or of any criminal charge against him, everyone is entitled to a fair and public hearing within a reasonable time by an independent and impartial tribunal established by law

5.3. Цілком очевидно, що розгляд питання цивільних прав і обов’язків особи «судом» утворенним всупереч порядку встановленому законом є порушенням ст. 6 Конвенції.

5.4. При спробі утворення судів шляхом видання зазначеного Указу Президента України були скоєні наступні порушення Конституції України та законів України:

5.5. Згідно ст. 106 Конституції України: “Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання” Зазначений Указ, як це видно з його тексту, не скріплений підписами Прем’єр-міністра України і міністра відповідального за акт та його виконання (таким міністром є Міністр юстиції України відповідно до підпунктів 3, 13 п.4 Положення про Міністерство юстиції України затвердженого Указом Президента України від 30.12.1997 року N 1396/97)

5.6. Таким чином, зазначений Указ виданий не у порядку передбаченому Конституцією, і не відповідає вимогам ст. 106 Конституції України, отже є незаконним.

5.7. Порушення порядку створення судів є порушенням ст. 6 Конвенції, в частині права на розгляд судом встановленим законом, а також порушенням ст. 55 Конституції України та ст. ст. 6 Закону України “Про судоустрій”, які передбачають право на судовий захист, тому що судові рішення які прийняті судами утвореними не відповідно до чинного законодавства не є законними. Отже, за відсутності судів утворених згідно з законом, особа не має можливості отримати судовий захист

5.8. Таким чином оскаржене рішення винесено не судом утвореним відповідно до закону, а отже будь-який склад так званих «суддів», який складається з так званих «суддів» так званого Малиновського районного суду м. Одеси підлягає не відповідає вимогам ст. 6 Конвенції

5.9. Таким чином оскаржена постанова підлягає скасуванню.

ІІІ. Щодо процесуальних питань розгляду цієї апеляції.

6. Щодо строку подання апеляції.

6.1. Заява про апеляційне окарження була подана 12.11.2007 р. Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України «апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження», таким чином останній день строку для подачі апеляційної скарги припадав би на 02.12.2007 р.

6.2. Втім, 02.12.2007 р. був вихідний день – неділя, а відповідно до ч. 3 ст. 70 ЦПК України: «якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день»

6.3. Отже закінчення строку припадає на перший робочий день після неділі 02.13.2007, а саме на 03.12.2007 р.

На підставі вищенаведеного,

ПРОШУ:

1. Оскаржене рішення суду – скасувати.

2. Ухвалити нове рішення, яким позивачу в позові відмовити.

Додатки:

- документ про сплату державного мита

- довіреності представникам

- копії цієї апеляції (4 екз.)

03 грудня 2007 р. Ю.О.Сайтарли