|
Voir Note explicative See Explanatory Note Див. Пояснювальну нотатку (УКР)
COUR EUROPÉENNE DES DROITS DE L.HOMME EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Conseil de l’Europe – Council of Europe Strasbourg, France - Страсбург, Франція
REQUÊTE APPLICATION ЗАЯВА
présentée en application de l’article 34 de la Convention européenne des Droits de l’Homme, ainsi que des articles 45 et 47 du Règlement de la Cour
under Article 34 of the European Convention on Human Rights and Rules 45 and 47 of the Rules of Court
у відповідності до Статті 34 Європейської Конвенції з Прав Людини, а також до Статей 45 та 47 Процедури Суду
I. LES PARTIES THE PARTIES СТОРОНИ
A. LE REQUÉRANT / LA REQUÉRANTE THE APPLICANT ЗАЯВНИК
(Renseignements à fournir concernant le / la requérant(e) et son / sa représentant(e) éventuel(le)) (Fill in the following details of the applicant and the representative, if any) (Відомості про заявника, а також про його представника, якщо такий є)
B. LA HAUTE PARTIE CONTRACTANTE THE HIGH CONTRACTING PARTYВИСОКА ДОГОВІРНА СТОРОНА
(Indiquer ci-après le nom de l’Etat / des Etats contre le(s) quel(s) la requête est dirigée) (Fill in the name of the State(s) against which the application is directed) (Зазначте Державу(и), проти якої(их) спрямована заява)
13. .....Україна................................................................................................
II. EXPOSÉ DES FAITS STATEMENT OF THE FACTS ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ
(Voir chapitre II de la note explicative) (See Part II of the Explanatory Note) (Див. Розділ ІІ Пояснювальної нотатки)
14. 1. Щодо заподіяння шкоди праву власності заявника 1.1. Станом на початок 2000 р. Фельдман Б.М. був власником 23,4% акцій банку „Слов’янский” і був віце-президентом цього банку. 1.2. В лютому-березні 2000 р. проти Б.М.Фельдмана та деяких співробітників банку були порушені кримінальні справи, які були об’єднані в одну кримінальну справу № 1480001 1.3. 13 березня 2000 р. Б.М.Фельдман був затриманий в м. Києві за підозрою у вчиненні ухилення від сплати податків, а 14 березня 2000 р. прокурором була дана санкція на його арешт, і до цього часу він перебуває під вартою. В тіж дні податкова міліція затримала і заарештувала провідних топ-менеджерів банку „Слов’янський” 1.4. На момент порушення кримінальної справи і арешту головних акціонерів і керівників банку (лютий-березень 2000 р.) КАБ „Слов’янский” за рейтингами входив в першу десятку українських банків. 1.5. За даними на кінець 1999 р. капітал банку - 232,1 млн. грн[1]. 1.6. По результатах 1999 р. банк отримав доход в 277,45 млн. грн. маючи 194,1 млн. грн. розходів. Прибуток банку за 1999 р. - 83,4 млн. грн., за цим показником за 1999 р. банк займав перше місце серед українських банків (для порівння показник другого за ним банку менший майже наполовину: „Промінвестбанк” - 43,05 млн. грн.)[2] 1.7. За результами 1999 р. інвестиційний портфель банку - 85,1 млн. грн., депозитний портфель залучення коштів фізичних осіб - 101,1 млн. грн.[3] 1.8. За 1999 рік загальний обсяг активів збільшився майже удвічі (темп зростання за рік – 180,39%) Обсяг прибутку до оподатковування становив: за 1998 рік - 65 408 тис. грн., за 1999 рік – 83 744 тис.грн., тобто темп зростання за рік становив - 128%. Рентабельність активів банку становила в 1998 р. - 19,2%, 1999 - 13,7%, рентабельність капіталу банку в 1998 р. - 47,6%, 1999 р. - 35,9%, рентабельність статутного капіталу банку в 1998 р. - 389,9%, 1999 - 370,4%, чистий процентний дохід банку в 1998 р. 99 180 тис.грн., у 1999 - 139 345 тис. грн.[4] 1.9. У лютому 2000 р. капітал банку становив з урахуванням субординованого боргу становив 231,69 млн грн. (44,21 млн евро) і за розміром капіталу банк займав третє місце в Україні поступаючись лише банкам „Приватбанк” та ПУМБ, його активи становили 591,6 млн грн. (див. газуту „Бизнес” №7 от 14.02.2000 г., стр.15) 1.10. Станом на 01.04.2000 капитал банку становив понад 235 млн. грн. (на наведену дату за цим показником банк посідав четверте місце серед українських банків[5])
1.11. Діючи з перевищенням влади і посадових повноважень, зловживаючи службовим становищем, спричинивши істотну шкоду охороняємим законом правам Б.М.Фельдмана, зокрема праву „мирно володіти своїм майном[6]”, праву „володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю[7]” та іншим правам заявника, і спричинивши тяжкі наслідки, 12.07.2000 р. слідчий СУ ПМ ДПАУ Васьків виніс постанову про накладення арешту на цінні папери. 1.12. Цією постановою Васьків постановив накласти арешт на всі цінні папери КАБ „Слов’янский” 1.13. У постанові слідчий навів наступні мотиви такого рішення (мовою оригіналу): „Настоящее уголовное дело возбуждено Следственным управлением НМ ГНА Украины 02.02.2000 г., по факту умышленного уклонения от уплаты налогов должностными лицами КАБ „Славянский”, по признакам преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 148-2 УК Украины. В ходе расследования указанного дела установлено, что в октябре 1996 г. Министерство финансов АР Крым выпустило облигации 2-го Республиканского займа на общую сумму 120 млн. грн. Согласно договора без номера от 01.10.1996 г. – генеральным агентом, который взял на себя обязательсва агента по размещению облигаций, а также управляющего и платежного агента республиканского займа, выступил КБ „Черноморский банк развития и реконструкции” По поручению Министерства финансов АР Крым, уполномоченным банком по размещению облигаций Крымского республиканского займа был определен КАБ „Славянский”, который получил в доверительное управление средства, полученные от продажи облигаций на сумму 120 млн. грн. Используя средства Министерства финансов АР Крым, КАБ „Славянский” на протяжении 1997-2000 гг. получал доход в сумме 441 млн. крб., который был перечислен на счет офшорных кампаний нерезидентов „Xenon marketing ltd” (острова «Теркс и Кей – Кос») и «Data technologi S.A.» Министерством финансов АР Крым заявлено о причинении Коммерческим акционерным банком “Славянский» ущерба в сумме 120 млн. крб. На основании изложенного, руководствуясь ст.ст. 28, 29, 130 УПК Украины, постановил: Наложить арест на акции, облигации внутренних республиканских и местных займов, облигации предприятий, казначейские обязательсва республик, сберегательные сертификаты, векселя и приватизационные бумаги, принадлежащие Коммерческому акционерному банку «Славянский», расположенному по адресу: г. Запорожье, ул. Кремлевская, 8 где бы такие не находились.” 1.14. Отже, як зазначено в постанові, мотивом накладення арешту на майно банку було те, що Міністерством фінансів АР Крим було зявлено про нанесення банком (саме банком, тобто юридичною особою) шкоди в розмірі 120 млн. крб. 1.15. Але насправді, про начебто причинення шкоди МФ АР Крим було заявлено тільки 03.08.2000 (заява про визнання цивільним позивачем - т. 84 а.с. 224[8]), тобто вже після того, як майно банку було арештоване. І така заява з боку МФ АР Крим була зроблена під примусом з боку керівників податкової міліції України, зорема пана Молодика, які намагалися якось виправдати накладення арешту на майно банку. 1.16. Незважаючи на те, що в мотивувальній частині постанови йде мова про шкоду в розмірі 120 млн. крб., постановою накладено арешт на всі цінні папери банку. 1.17. Так, на виконання цієї постанови, 12.07.2000 р. слідчий Васьків в м. Запоріжжі провів опис векселів, які належали КАБ „Слов’янський”, на суму 231.044.679,56 грн., що підтверджено протоколом опису. 1.18. В понеділок 17.07.2000 р. проведена пресс-конференція голови ДПАУ М.Азарова про яку повідомили інофрмаційні агенції, зорема „Інтерфакс”[9] 1.19. Інформаційне агенство „Інтерфакс” (www.interfax.kiev.ua) розповсюджує повідомлення, що органами податкової міліції Запорізької області арештовано 171 вексель банку „Слов’янский” загальної номінальною вартістю 325 млн. грн.[10] 1.20. Зокрема щодо цієї прес-конференції „Інтерфакс” повідомляв: „Произведенный 11 июля арест активов коммерческого акционерного банка (КАБ) "Славянский" (г. Запорожье) был вызван стремлением налоговых органов не допустить их продажи за бесценок и таким образом защитить интересы вкладчиков. Об этом заявил председатель Государственной налоговой администрации Украины (ГНАУ) Николай Азаров на пресс-конференции в понедельник. "Чем больше мы занимаемся банком "Славянский", тем больше ощущение, чтоб банк тонет в болоте[11]. У нас появилась информация, что банк хотел продать свои активы за бесценок. Сейчас на них наложен арест, и у нас нет опасений за вкладчиков банка, поскольку сумма активов банка превышает сумму его обязательств перед вкладчиками – физическими лицами", - сказал Н. Азаров. При этом он подчеркнул, что в работе налоговых органов приоритет интересов вкладчиков коммерческих банков "является безусловным интересом". "Мы должны вместе с НБУ, с коммерческими банками сделать все, чтобы не повторилась история со Сбербанком (многие вкладчики независимой Украины лишились своих сбережений – ИФ). Поэтому перед принятием такого решения (об аресте активов банка "Славянский" – ИФ) я пригласил соответствующих ответственных лиц и сказал: "Интересы вкладчиков банка "Славянский" должны быть защищены полностью", - подчеркнул глава ГНАУ[12]. "К сожалению, у нас есть печальные примеры невыполнения обязательств перед вкладчиками и после Сбербанка, когда мы – власть, государство[13] – вовремя не вмешались в ситуацию, хотя имели все возможности сделать это и защитить вкладчиков. На сей раз (в случае с банком "Славянский" – ИФ), я считаю, мы вмешались вовремя", - отметил Н. Азаров. При этом он отметил, что в данном вопросе ГНАУ действует согласованно с Национальным банком Украины. Глава ГНАУ также сообщил, что в ближайшее время будет назначен уполномоченный управляющий от НБУ, который будет осуществлять операции по продаже активов банка "Славянский" и последующий расчет с вкладчиками банка.” 1.21. В м. Кривий Ріг 21.07.2000 г. описані векселі, які належали КАБ „Слов’янский”, в протоклі (т. 84 а.с. 237-238) зазначено що описані векселі загальним номіналом на суму 32 075 698,70 (сума вказана по номіналу, при цьому в самому протоколі зазначено, що більшість векселів – процентні, один з них на 45% річних, більшість на 100-140 % річних, тобто їх реальна вартість в півтора-два рази більша від номіналу) 1.22. В м. Маріуполь 27.07.2000 р. знов таки з посиланням на зазначену постанову слідчого Васьків від 11.07.2000 г. описані векселі (протокол опису на т. 84 а.с. 242): прості іменні векселі кількістю 91 на загальну номінальну вартість 19 762 020,9 грн. та прості іменні векселі кількістю 2 на загальну номінальну вартість 1 092 659, 88 грн. 1.23. Внаслідок вказаних дій було арештовано цінних паперів банку на суму більше 300 млн. грн., практично було накладено арешт майже на все майно банку. 1.24. Крім того на момент накладення арешту на майно банку за епізодом „Кримської позики” кримінальна справа була порушена тільки щодо посадових осіб МФ АР Крим. 1.25. Очевидно, що банк „Слов’янский” не несе за законом ніякої відповідальності за дії посадових осіб Міністерства фінансів АР Крим. 1.26. Пізніще, щоб хоч якось виправдати накладення арешту на майно банку з приводу „Кримської позики” обвинувачення було предьявлено також Б.Фельдману. Але і за дії Фельдмана банк майнової відповідальності не несе, Фельдман не мав права одноособово діяти від імені банку і навіть не був співробітником банку. Більше нікому з акціонерів чи співробітників банку з приводу „Кримської позики” не пред’явлено звинувачень. 1.27. Банк ніколи не був визнаний цивільним відповідачем у цій кримінальній справі! 1.28. Більш того, 29.06.2000 Фельдману було предьявлено абсурдне обвинувачення у розкраданні майна банка (за цим обвинуваченням винесено вирок Артемівським районним судм м. Луганська, який в даний час оскаржується Б.М.Фельдманов в касаційному порядку в Верховному суді України) 1.29. Таким чином, відповідно до матеріалів справи, банк не тільки не був цивільним відповідачем, у справі, а, навпаки, згідно обвинувачень пред’явлених у справі, банк треба було визнавати цивільним позивачем. 1.30. Тобто фактично арешти накладались на майно „потерпілого” у справі. 1.31. Наявні в справі матеріали свідчать про те, що співробітники податкової служби, після того як незаконно наклали арешт на майно банку примушували ділових партнерів банку заявляти цивільні позови в справі. Тобто ці позови заявлені не з ініциативи тих, хто їх формально заявим, а за ініциативи податкової міліції яка намагалася цими позовами прикрити свої незаконні дії щодо майна банку. 1.32. Так, у т. 84 а.с. 221 міститься документ від 10.08.2000 за № 6249/9/09-002 адресований Першому заступнику Голови ДПА України начальнику податкової міліції України генерал-лейтенанту податкової міліції Жвалюку В.Г. за підписом начальника Управління податкової міліції ДПА у Сумській області полковника податкової міліції А.М.Куліш, в якому він повідомляє наступне: „Доповідаю, що силами податкової міліції ДПА у Сумській області виконане окреме доручення Слідчого управлінні податкової міліції ДПА України по кримінальній справі[14], порушеній відностно посадових осіб КАБ „Слов’янский” та Міністерства фінансів Автономної республіки Крим по фактах умисного ухилення від сплати податків та зловживання посадовим становищем, а саме: ... Не виконаними пунктами окремого доручення залишились – допит в якості свідка Лук’яненко (на час виконання в 10-денний, передбачений законом, термін знаходився в складі урядової делегації за кордоном) та не отримано позовної заяви від імені заводу по вказаній кримінальній справі. З метою виконання вказаного окремого доручення, 8 серпня 2000 року мною, разом з в.о. Голови ДПА у Сумській області Пічугіним О.Ю. та заступником начальника УПМ – начальником СВ ПМ ДПА у Сумській області Романюком А.В. був відвіданий за місцем роботи генеральний директор ВАТ СМНВО ім. Фрунзе (м. Суми) Лук’яненко Володимир Матвійович, який одночасно є і радником Президента України на громадських засадах, по питаннях заявлення цивільного позову по кримінальній справі, порушеній відносно посадових осіб Міністерства фінансів Автономної республіки Крим та АКБ „Слов’янский” та допиту його по обставинах, викладених в окремому дорученні Слідчого управління податкової міліції ДПА України. В ході розмови Лук’яненко В.М. категорично відмовився давати будь-які покази в якості свідка та підписувати процесуальні документи, мотивуючи це тим, що ні разу в житті не допитувався і дасть згоду на свій допит тільки з вказівки Генерального прокурора України. ... Цивільний позов по кримінальної справі Лук’яненко В.М. відмовився подавати мотивуючи це відсутністю підстав, так як посадові особи заводу не знали і не могли знати про умови договорів по придбанню облігацій між банком та офшорними компаніями, а умови договору з заводом банк виконав.” 1.33. Отже, 08.08.2000 р. все керівництво податкової міліції Сумської області поперлося в ВАТ ім. Фрузе спонукати генерального директора цього підприємства заявити абсурдний цивільний позов, заявити позов всупереч наявним і очевидним фактам відсутності заподіяння шкоди. 1.34. Треба зазначити, що навіть державний орган - МФ АР Крим заявило „цивільний позов” (т. 84 а.с. 224) приблизно у той самий час (03.08.2000) і тільки після особистого візиту в Крим заступника начальника слідчого управління податкової міліції ДПА України В.В.Молодика (див. т. 84 а.с. 223) і вже після того, як Молодик виніс постанову про визнання Ради Міністрів Криму цивільним позивачем. Ця постанова (див. т. 84 а.с. 223) винесена не зважаючи на те, що на момент її винесення – 21.07.2000 – ніякого цивільного позову не було. 1.35. Треба також зазначити, що навіть той позов, який податківці змусили МФ АР Крим заявити, ніяким чином на цивільний позов не схожий. Зокрема, в ньому не вказаний відповідач. Це не дивно, бо відповідно до ч. 1 ст. 28 КПК України, цивільний позов у кримінальній справі можна пред'явити лише до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого. Банк у справі не є ні обвинуваченим (в Україні юридичні особи не можуть бути обвинуваченими в кримінальній справі), ні особою що несе відповідальність за дії обвинуваченого. 1.36. Таки чином, дії співробітників податкової міліції та інспекції, в тому числі дії слідчих вочевидь були спрямовані на знищення банку. 1.37. З приводу спрямованого знищення банку співробітниками Державної податкової адміністрації України доцільно привести публічні вислови осіб, які є видомими знавцями української банківської системи: 1.38. Антоніна Паламарчук, віце-президент Асоціації українских банків, на питання „наскільки професійно працював банк „Слов’янский”?” в інтервью газеті „Бізнес” (№36, 03.02.2001) (наводиться мовою оригіналу): „До ареста руководителей банка и до выставления инкассового требования налоговой на корсчет “Славянского” банк работал нормально, динамично развивался, был финансово стабильным и входил в число наиболее крупных банков Украины. “Славянский” активно работал на межбанковском рынке, его финансовое состояние отслеживал Национальный банк, а также другие банки, которые с ним работали. В 2000 году на банк были наложены серьезные финансовые санкции со стороны налоговых органов, после чего финансовое состояние банка серьезно ухудшилось. Но сказать сегодня, что банк “Славянский” нарушил налоговое законодательство, или что он его не нарушал — нельзя. Банк не имел возможности оспорить решение ГНАУ — ни единого судебного заседания, на котором бы рассматривался вопрос о правомерности применения к банку финансовых санкций, не было...” 1.39. Віктор Ющенко, народний депутат, колишній голова Національного банку України, колишній прем’єр-міністр України, на зустрічі з виборцями в м. Луганську, 27.02.2002 р. (мовою оригіналу, відповідно до аудиозапису): „Коли податкова адмінистрація розуміє, що вона може зайти в банк, заблокувати кореспондентський рахунок і призупинити операції по рахунках клієнтів, це початок будь-ких ускладнень будь-якого банку... ... банк «Славянский» пострадал, в результате, я не хотел бы сказать расправы, но непонятных, нелогичных действий, амбициозных действий одной из сторон, это свидетельство того, что в нашем доме не все в порядке” 1.40. Варто також процитувати висновки науково-практичної конференції “Економічні, правові, соціально-психологічні та інші проблеми, пов’язані з фактичним блокуванням діяльності комерційного банку (на прикладі КАБ “Слов’янський”)” яка проходила в м. Києві 23 листопада 2000 р.: „дії ДПАУ у вигляді блокування діяльності КАБ “Слов’янський” спрямовані не стільки проти можливих правопорушників, скільки проти банку – юридичної особи, з якою пов’язані інтереси широких верств населення, а також проти гарантованого Конституцією України права власності громадян.[15]”
1.41. Крім того, що арешт на майно банку був накладений незаконно. Співробітниками податкової міліції були конфісковані (вилучені) без судових рішень векселі банку на суму більш ніж 300 млн. грн.
1.42. Але найбільш грубим і зухвалим злочином щодо майна банку є розкрадання майна банку начальником слідчого управління податкової міліції ДПАУ генералом Піскуном і слідчим Орлом при наступних обставинах: 1.43. Слідчий Василь Орел, „розглянувши матеріали кримінальної справи № 1480001” 18 серпня 2000 р. виніс Постанову про скасування арешту на цінні папери (т. 84 а.с. 263), резолютивна частина якої складалася з двох пунктів. 1.44. Пункт 1: „Арешт, накладений на цінні папіри (векселя) КАБ „Слов’янський”, скасувати” 1.45. Треба нагадати, що мова йшла про векселі загальна тільки номінальна вартість (не врахувуючи процентів по процентних веселях) складала білше 300 млн. грн., про векселі потужніх українських промислових підприємств (Макіївський металургійний комбінат, ВАТ „Північний ГЗК”, ВАТ „Інгулецький ГЗК”, „Цетральний ГЗК”, „Кривбасрудоремонт”) 1.46. В п. 2 із зазначеної Постанови Орла було вказано: „Прості векселя, вилучені в КАБ „Слов’янский” 12.07.2000 року передати до Головного управління примусових стягнень податків ДПА України для прийняття заходів по відшкодуванню заподіяних збитків.” 1.47. Після цієї постанови в матеріалах кримінальної справи міститься документ підписаний начальником слідчого управління Пдаткової міліції ДПАУ С.М.Піскуном, якій свідчить про те що Піскун спільно з Орлом здійснив розкрадання зазначеного майна на суму більше 300 млн. грн. Цей документ підписаний особисто Піскуном від 21.08.2000 за вих. № 09-0018 (т. 84 а.с. 267-271) адресований начальнику Головного управління податкової міліції генерал-маойору В.Д.Чалому, і в цьому документі Піскун вказує наступне: „направляю Вам векселі, які належать КАБ „Слов’янский”, для прийняття заходів щодо своєчасного погашення векселів та направлення коштів виручених від цього до бюджету” У документі вказано що разом з ним направляються векселі і наведений їх перелік. 1.48. В результаті дій податківців, пакет векселів виданих Макєєвським металургійним комбінатом загальної номінальною вартістю біля 170 млн. грн. був проданий певним структурам за 8% від номінальної вартості[16], а через короткий час ці векселі були використані у розрахунках з ММК за номінальною вартістю. Тобто, прибуток від такої операції становив білше 150 млн. грн., і ці 150 млн. грн. не були спрямовані ні до бюджету, ні вкладникам банку. Тільки цих коштів вистачило б щоб розрахуватися зі всіма вкладниками банку, одже державні службовці, що знищували банк і розкрадали його майно переслідували зовсім іншу мету ніж повернення коштів вкладникам банку.
1.49. У заявника був відсутня можливість для ознайомлення з відповідними документами щодо зазначених дій державних органів, які порушували його права як власника акцій банку „Слов’яський”, оскільки під час досудового слідства і судового розгляду Б.М.Фельдман та його адвокати не мали достатніх можливостей ознайомится з матеріалами кримінальної справи. Не зважаючи не неодноразові скарги і клопотання з цього приводу матеріали справи для ознайомлення слідчим і судом не надавались. Під час судових слухань суд також відмовлявся оголошувати всі матеріали наявні в справі. 1.50. Можливість ознайомитися з відповідними документами у заявника та його адвокатів з’явилась тільки під час підготовки касаційної скарги у кримінальній справі № 148001. 1.51. Вищезазначені порушення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції викладені в касаційній скарзі до Верховного суду України у кримінальній справі № 1480001. Відповідно до українського законодавства скарги на порушення закону з боку слідчого чи прокурора під час досудового слідства розглядаються судом, який розглядає кримінальну справу по суті. 1.52. Касаційна скарга була направлена Б.М.Фелдьманом до Верховного суду України 19 березня 2004 р. 1.53. Відповідно до до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України: „Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, протягом тридцяти діб після її находження розглядається касаційним судом у складі трьох суддів з участю прокурора.” 1.54. Однак справа для розгляду Верховним судом України в порядку касаційного провадження за касаційною скаргою Б.М.Фельдмана до Верховного суду України Артемівським районним судом м. Луганська довгий час не передавалася. При цьому Верховний суд України не реагував належним чином на явний саботаж з боку районного суду. 1.55. І навіть після надходження справи до Верховного суду України суд не розглядає її до цього часу порушуючи встановлений законом строк її розглдяу (30 діб)
1.56.
Таким чином заявник позбавлений можливості
ефективного захисту свої прав в українських судах.
III. EXPOSÉ DE LA OU DES VIOLATION(S) DE LA CONVENTION ET / OU DES PROTOCOLES ALLÉGUÉE(S), AINSI QUE DES ARGUMENTS À L.APPUI STATEMENT OF ALLEGED VIOLATION(S) OF THE CONVENTION AND / OR PROTOCOLS AND OF RELEVANT ARGUMENTS ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ТА ВІДПОВІДНА АРГУМЕНТАЦІЯ
(Voir chapitre III de la note explicative) (See Part III of the Explanatory Note) (Див. Розділ ІІІ Пояснювальної нотатки)
15. 2. Порушення права мирно володіти своїм майном (права власності) під час розслідування і судового розгляду кримінальної справи проти заявника – порушення ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 2.1. Ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод встановлює :
2.2. Щодо цієї норми є низка роз’яснений даних Європейським судом. 2.3. Так в п. 90 рішення у справі „"Совтрансавто-Холдінг" vs. Украина” Європейский суд вказав (тут і далі цитати з цього рішення наводиться мовою, якою рішення було опубліковано в Україні.[17]): „Суд напоминает, что в соответствии со своей постоянной юриспруденцией статья 1 Протокола N 1 содержит три различные нормы: первая, которая закреплена в первой фразе первого абзаца и носит общий характер, устанавливает принцип уважения собственности; вторая, которая содержится во второй фразе того же абзаца, касается лишения собственности и устанавливает некоторые условия, при которых оно возможно; что касается третьей нормы, содержащейся во втором абзаце, то она, в частности, признает за государствами возможность регламентации пользования имуществом в соответствии с общим интересом. Эти правила не лишены связи между собой. Второе и третье правило являются частными случаями вторжения в право собственности; соответственно, они должны толковаться в свете принципа, закрепленного в первом правиле (решение по делу "Бейелер против Италии", § 98)” 2.4. Відповідно до практики Європейського суду акції є майном у розумінні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Так, в п. 92 рішення у справі у справі „"Совтрансавто-Холдінг" vs. Украина” Європейский суд вказав: „Суд напоминает, что "акция предприятия является комплексной вещью. Она подтверждает, что ее держатель владеет частью уставного капитала предприятия и имеет определенные права. Речь идет не только о праве опосредованного контроля над активами, но также и о других правах, которыми может обладать держатель акции, в частности, о праве голоса и о праве влиять на деятельность предприятия" (N 11189/84, "Общество S. и T. против Швеции", решение от 11 декабря 1986 года. Решения и отчеты (D.R.) 50, р. 158).” 2.5. У законодавстві України згідно зі ст. 13 Закону України "Про власність" акція є об'єктом приватної власності, яким власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається[18]. 2.6. Також практикою Європейского суду встановлено що дії органів держави щодо юридичної особи, акціями якої володіє заявник, якщо такі дії впливають на права які має володар акції або на вартість чи цінність таких акцій, є втручанням у право власності у розумінні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Зокрема це встановлено у рішенні у справі „"Совтрансавто-Холдінг" vs. Украина” та інших. 2.7. Таким чином незаконні дії слідчих, начальника слідчого управління та прокуратури, якими порушувалися права власності і права володіння банку „Слов’янский” належним банку майном, а також інші дії зазначених осіб якими створювалися перешкоди законній господарській діяльності банку є втручанням у права акціонерів банку, і зорема у права Фельдмана, передбачені ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. 2.8. Норми українського законодавства щодо захисту права власності встановлюють наступне: 2.9. Ст. 19 Конституції України: “Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.” 2.10. Ч. 4 ст. 41 Конституції України: „Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним” 2.11. П. 4 ст. 4 Закону України “Про власність”: „Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності” 2.12. П. 2 ст. 48 Закону України “Про власність”: „Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків” 2.13. Ст. 56 Закону України “Про власність”: „Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліченими у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження. Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону” 2.14. Ст. 57 Закону України “Про власність”: „Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено. Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління” 2.15. В ч. 2 п. 3.2. рішення від 12 лютого 2002 р. у „Справі про електроенергетику”[19] Конституційний суд України зазначив: „Питання конституційного змісту інституту конфіскації вже було предметом розгляду Конституційним Судом України. В Ухвалі N 10-у/99 від 20 квітня 1999 року констатовано, що частиною шостою статті 41 Конституції України встановлено імператив, за яким конфіскація може бути здійснена виключно за рішенням суду.” 2.16. Відповідно до п. 4 ст. 55 Закону України „Про власність” конфіскація – це безоплатне вилучення майна. 2.17. Відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК України: „Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт” 2.18. Як видно із змісту ч. 1 ст. 126 КПК України накладення арешту на майно не означає його вилучення, однак в деяких випадках, майоно на яке накладене арешт може бути вилучене. Однак слід розрізняти накладення арешту на майно і вилучення майна, на яке накладено арешт. 2.19. Очевидно, що з урахуванням положень ч. 6 ст. 41 Конституції України, п. 4 ст. 55 Закону України „Про власність” вилучення майна може здійснюватись виключно за рішенням суду. 2.20. Також з положень ч. 1 ст. 126 КПК України випливає що накладення арешту на майно можливе виключно з метою „забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна” 2.21. Таким чином треба зробити висновок, що накладення арешту на майно з метою забезпечення цивільного позову можливо лише: 1) на майно, яке перебуває у власності: а) фізичної особи - обвинуваченого чи підозрюваного, б) на майно, яке перебуває у власності фізичних чи юридичних осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого чи підозрюваного (тобто осіб, які можуть бути цивільним віповідачем у справі) 2) у сумі що не перевищує суму можливого цивільного позову. 2.22. Також треба зробити висновок, що накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна: 1) можливе лише на майно, яке перебуває у власності фізичної особи, яка підозрюється або звинувачується у скоєнні злочину, за який можливе покарання у вигляді конфіскації майна, 2) не можливе на майно юридичної особи, оскільки за українскьким законодавством юридична особа не може нести кримінальну відповідальність і до неї не можє застосовуватись будь-яке кримінальне покарання у тому числі й конфіскація майна. 2.23. Відповідно до положень пп. 2-6 ст. 126 КПК України: „Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження. Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України. Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.” 2.24. Питання: що відбувається з майном власника після того, як накладений на це майно арешт скасовано? Вочевидь, що з цього моменту, навіть якщо арештоване майно на законних підставах було передано на зберігання іншим особам, воно повинно бути негайно повернуто власнику цього майна. А власник такого майна у повному обсязі може здійснювати свої права власника такого майна щодо користування, розпорядження та володіння таким майном. Очевидно, що якщо після скасування арешту таким майном незаконно заволодіють інши особи, то таке заволодіння є ніщо інше як розкрадання майна. 2.25. Тепер слід привести пункт 2 із зазначеної Постанови Орла про скасування арешту накладеного на цінні папери: „Прості векселя, вилучені в КАБ „Слов’янский” 12.07.2000 року передати до Головного управління примусових стягнень податків ДПА України для прийняття заходів по відшкодуванню заподіяних збитків.” 2.26. Цікаво, а про які збитки йде мова, і кому їх збирався відшкодовувати Орел? Вкладникам банку, акціонерам банку, кліентам банку, які постраждали від свавілля податкової щодо банку і його майна? 2.27. Ні, після цієї постанови в матеріалах кримінальної справи міститься документ підписаний самим Піскуном, якій свідчить про те що Піскун спільно з Орлом здійснив розкрадання зазначеного майна на суму більше 300 млн. грн. Цей документ підписаний особисто Піскуном від 21.08.2000 за вих. № 09-0018 (т. 84 а.с. 267-271) адресований начальнику Головного управління податкової міліції генерал-маойору В.Д.Чалому, і в цьому документі Піскун вказує наступне: „направляю Вам векселі, які належать КАБ „Слов’янский”, для прийняття заходів щодо своєчасного погашення векселів та направлення коштів виручених від цього до бюджету” У документі вказано що разом з ним направляються векселі і наведений їх перелік. 2.28. Як видно з тексту цього документу Піскун прекрасно розуміє що векселі належать КАБ „Слов’янский”, а не йому і не Чалому. Між тим Піскун пропонує Чалому отримати кошти за цими векселям, і звісно направити ці кошти не власнику векселів, а зовсім в ішому напрямку, що Піскун називає „прийняттям заходів щодо направлення коштів виручених від цього до бюджету” 2.29. Важливо зазначити, що той факт, що викрадач частину коштів отриманих від реалізакції викраденого майна спрямовує до державного бюджету, аж ніяк не виключає наявності в його діях складу злочину.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||