ЗАЯВА

IMPORTANT:

La présente requête est un document juridique et peut affecter vos droits et obligations

This application is a formal legal document and may affect your rights and obligations.

   ВАЖЛИВО: 

Ця заява є юридичним документом, який може заторкнути Ваші права та обов.язки

1. Nom de famille ...Фельдман..............................................

  Surname / Прізвище заявника

2. Prénom (s) ......Борис Мордухович.........................

  First name (s) / Ім.я та по-батькові

Sexe: masculin / féminin

Sex:  male / female

Стать:  чоловіча / жіноча

3. Nationalité .........Україна..........................................

Nationality / Громадянство

4. Profession ..віце-президент КАБ “Слов’янський”..

Occupation / Рід занять

5. Date et lieu de naissance ..21 лютого 1958 р., м. Дніпропетровськ, Україна……………………………………  

Date and place of birth / Дата та місце народження

6. Domicile ..............вул. Філософська, 36/38 кв. 25, м. Дінпропетровськ, Україна………………………....…...

Permanent address / Постійна адреса

7. Tel. N°/ Номер телефону ........відсутній.....……………………........………………………………………………..

8. Adresse actuelle (si différente de 6.) .........Слідчий ізолятор № 17, м. Луганськ, Україна...........................

Present address (if different from 6.) / Теперішня адреса  (якщо відрізняється від 6.)

9. Nom et prénom du / de la représentant(e)* ...1. Агєєв Віктор Миколайович...2..Федур Андрій Анатольєвич....

  Name of representative* / Прізвище та ім.я представника*  

10. Profession du / de la représentant(e)  ..........1. адвокат.....2. адвокат.......................................................... 

  Occupation of representative / Рід занять представника

11. Adresse du / de la représentant(e) ... АК “Федур”, пр.Повітрофлотський 54, м.Київ, Україна 03151.............  

  Address of representative / Адреса представника

12. Tel. N°/ Номер телефону . +380  ***** , +380 *****

Fax N° / Номер факсу ...+38 0482 376393.....

13.03.2000 р.

Фельдман Б.М., який на той час був віце-президентом банку “Слов’янський” і генеральним директором підприємства „Ібріс” був затриманий в м. Києві співробітниками податкової міліції ДПА України і доставлений до ізолятору тимчасового утримання з посиланням на ст. 115 КПК України. Як на підставу для затримання співробітники податкової міліції посилались на підозру у вченні Фельдманом Б.М. злочину передбаченого ст. 148-2 КК України (ухилення від сплати податків)

14.03.2000 р.

Заступник Генерального прокурора України Вінокуров С.М. дав санкцію на арешт Фельдмана Б.М.

(затримання заявника 13.03.2000 р. і його арешт 14.03.2000 р. є предметом окремої скарги до Європейскього суду з прав людини, яка була подана в 2001 р. - № досьє: PN 24046 )

28.06.2001 р.

Набула чинності ст. 29 Конституції України, відповідно до якої:

„Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого”

В цей же день втратили силу застереження зроблені Україною до п. 1 ст. 5 Європейскої конвенції. 

Зміст застереження був наступним:

„Положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року застосовуються в частині, що не суперечить пункту 13 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України та статтям 106 і 157 Кримінально-процесуального кодексу України щодо затримання особи та дачі прокурором санкцій на арешт

Ці застереження діють до внесення відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України або до прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, але не довше ніж до 28 червня 2001 року”

(Закон України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” N 475/97-ВР від 17.07.1997 р.)

21.08.2001 р.

По скарзі заявника Печерським місцевим судом м. Києва (суддя Умнова) було прийняте рішення про негайне звільнення заявника з-під варти, яке набуло чинності в цей же день. На цей час заявник утримувався в Кивському слідчому ізоляторі № 13 на підставі санкціонованої заступником генерального прокурора Вінокуровим С.М постанови слідчого Орла В.В. про обрання запобіжного заходу – тримання під вартою.

22.08.2001 р.

Відповідно до рішення Печерського місцевого суду м. Києва (суддя Умнова) була складена довідка про звільнення заявника з-під варти і він залишив територію слідчого ізолятору.

В довідці було зазначено що він вибув з слідчого ізолятору в місце постійного проживання в м. Дніпропетровськ.

Але в дійсності правцівниками податкової міліції заявник був вивезений із слідчого ізолятору в ізолятор тимчасового триманння, про що слідчим податкової міліції був складений „протокол про затримання”.

Згідно Кримінального процесуального кодексу (КПК) України „затримання” не вважається „запобіжним заходом” і допускається лише у виняткових випадках на термін не більше 72 годин, і може бути продовжене судом до 10 діб.

Відповідно до ст. 106 та ст. 115 КПК України, зміст яких частково суперечить наведеним вище положенням ст. 29 Конституції України, орган дізнання або слідчий

„вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного”

Відповідно до ст. 165-2 Кримінального процесуального кодексу України:

„якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова”

24.08.2001

Термін затримання заявника був продовжений Шевченківским районним  судом м. Києва, з посиланням на вищенаведене положення ст. 165-2 КПК України, до 10 діб з моменту затримання (22.08.2001), тобто до 01.09.2001 р., отже 01.09.2001 р. заявник повинен був бути звільнений з Ізолятору тимчасового тримання.

28.08.2001 р.

Апеляційним судом м. Києва було скасоване рішення Печерського місцевого суду про звільнення заявника з під варти. На час прийняття рішення щодо заявника не застосовувалось жодного запобіжного заходу,  він не утримувався під вартою і не знаходився в жодній з установ для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту (перелік цих установ визначений ст. 4 Закону України “Про попереднє ув’язнення”) , але він утримувався в Ізоляторі тимчасового тримання в статусі „затриманого”

При цьому Апеляційний суд не виніс рішення про взяття заявника під варту чи відновлення дії постанови слідчого про обрання запобіжного заходу.

31.08.2001 р.

Фельдман Б.М., співробітниками податкової міліціці був перевезений з Ізолятору тимчасового тримання до Слідчого ізолятору №13 і був знов поміщений до Слідчого ізолятору № 13 м. Києва Державного департаменту України з питань виконання покарань.

При цьому ст. 3 Закону України “Про попереднє ув’язнення”: “Підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту”

Отже тримання в слідчому ізолятору можливе лише на підставі вмотивованого рішення суду про обрання запобіжного заходу (навіть рішення суду про продовження терміну затримання не є такою підставою)

Рішення суду відповідно до ст. 3 Закону України „Про попереднє ув’язнення” було відсутнє, отже були відсутні встановлені законом підстави для поміщення заявника у слідчий ізолятор.

01.09.2001 р.

Скінчився строк продовження терміну затримання встановлений рішенням Шевченківскього районного суду м. Києва від 24.08.2001 р., але заявник, який на цей час незаконно утримувався в Слідчому ізоляторі № 13 не був звільнений.

03.09.2001 р.

У бесіді з захисниками начальник спецчастини СІЗО №13 в усній формі повідомив, що заявник 31.08.2001 р. поміщений в СІЗО №13 на підставі тієї ж санкціонованої прокурором постанови слідчого про взяття під варту, згідно якої заявник і раніше утримувався в СІЗО № 13.

Захисники звернули увагу начальника спецчастини СІЗО №13 на те що відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. Але щодо відповідності тримання заявника під вартою положенням діючої Конституції України, ст. 3 Закону України “Про попереднє ув’язнення” та ч. 3 ст. 248-4 ЦПК України ніяких пояснень надано не було. Надати захисникам заявника матеріали особової справи Фельдмана Б.М. начальник спецчастини відмовився.

13.09.2001 р.

Заявник звернувся до Печерського місцевого суду м. Києва зі скаргою на дії Слідчого ізолятору №13 та прокуратури, право подання якої обгрунтовував положеннями гл. 31-А Цивільного процжесуального кодексу Україини, ст. 55 Конституції України та п. 4 ст. 5 і ст. 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Європейска конвенція).

В скарзі заявник вказував, що він з 31.08.2001 р. неправомірно утримується під вартою чим порушуються його права передбачені ст. 5 Європейської конвенції.

27.09.2001 р.

Рішенням Печерського місцевого суду м. Києва (суддя Первушина) встановлено, що 31.08.01 р. заявник поміщений в СІЗО без відповідних правових підстав, тобто за відсутності рішення суду про взяття під варту. Суд зобов’язав СІЗО негайно звільнити заявника. Судом було підкреслена необхідність негайного виконання рішення.

Зокрема в рішенні суду було зазначено:

„Як зазначено статтею 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.”

...

„Відповідно до ст. З Закону України "Про попереднє ув'язнення" (зі змінами, внесеними законом України від 21.06.01) підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесені відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України

Таке рішення про обрання стосовно заявника міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у адміністрації СІЗО № 13, після його звільнення з-під варти на підставі судового рішення від 21.08.01 судом будь-якої інстанції не приймалося.

Таким чином, з 31.08.01 по теперішній час у адміністрації Київського слідчого ізолятору № 13 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області відсутні правові підстави щодо тримання під вартою Фельдмана Б. М.”

...

„Зважаючи на те, що вказаними неправомірними діями було суттєво порушено конституційне право заявника на свободу, передбачене ст. 29 Конституції  України, суд   вважає  за  необхідне  допустити   негайне виконання рішення”

27.09.2001 р.

Заступник Генерального прокурора України Віктор Кудрявцев, видав Припис від 27.09.2001 р. за  № 16-322 1-1/т.

Вказаний припис був виданий на адресу Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань генерал-лейтенанта внутрішньої служби Льовочкіна В.А. Цей припис містив вимогу не виконувати рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27.09.2001 р. про негайне звільнення з СІЗО Б.М.Фельдмана. Цим приписом Кудрявцев В.В. вимагав від Льовочкіна В.А, щоб про результати невиконання судового рішення була повідомлена Генеральна прокуратура України.

В цьому припису Кудрявцев В.В., зокрема стверджував, що рішення суду про звільнення особи з-під варти не є підставою про її звільнення

27.09.2001 р.

З метою перешкодити виконанню вказаною Рішення Печерського місцевого суду співробітниками податкової міліції заявник був вивизений із CІЗО № 13 і утримувався  в приміщенні податкової міліції ДПІ в Шевченківського району м. Києва у період з 14:20 до 16:45 цього дня.

Одночасно ст. слідчим з ОВС СУ НМ ДПА України Орлом В.В. до Шевченківського місцевого суду м. Києва внесено подання про обрання запобіжного заходу – взяття під варту Фельдману Б.М. (який в цей час ще не був, звільнений з-під варти). В поданні Орел В.В. вимагав затримати Фельдмана Б.М., обґрунтовуючи це тим, що необхідно перешкодити виконанню рішення Печерського місцевого суду м. Києва та перешкодити Фельдману Б.М. звернутися до Європейського суду з прав людини. Про це  Орел відкрито написав у поданні. 

27.09.01 р. у період з 16:45 до 17:40 суддею Шевченківського місцевого суду м. Києва Васильєвою Т.М. при розгляді вказаного подання слідчого Орла В.В., з метою перешкоджання виконанню винесеної у той же день Постанови Печерського місцевого суду (про що зазначено у самій постанові судді Васильєвої Т.М.), винесена постанова, якою суддя Васильєва Т.М. постановила: “Продовжити затримання Фельдмана Б.М., 21 лютого 1958 р. народження, до 10 діб”

Але на час винесення постанови судді Васильєвої, Фельдман не був затриманий, і більш того, він не був звільнений з-під варти ні фактично ні формально, оскільки ніякі документи про звільнення його з СІЗО №13 не були оформленні.

Слідчим податкової міліції був складений „протокол про затримання” в якому зазначалось, що заявник 27.09.2001 р. у 18:20 затриманий за підозрою у вчиненні злочину. В цей же час (біля 18:20) заявник був поміщений в Ізолятор тимчасового тримання м. Києва.

Згодом „затримання” заявника яке відбулося 27.09.2001 р. було визнане незаконним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 грудня 2001 р. (суддя Давидова Н.А.)

Але рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27.09.2001 р. незважаючи на те що в ньому було вказано що рішення підлягає негайному виконанню, ніколи не було виконано. Заявник не був звільнений з під варти.

28.09.2001

Генеральною прокуратурою подана апеляція (апеляційне подання) на рішення Печерського місцевого суду м. Києва (суддя О.Первушина) від 27.09.2001 р.

03.10.2001

Постановою старшого слідчого СУ ПМ ДПА України від 03 жовтня 2001 р. Фельдман Б.М. був звільнений з ізолятора тимчасового утримання і переведений до слідчого ізолятора №13 , одною з підстав чого було те , що не сплинув строк утримання Фельдмана Б .М. під вартою ,що був продовжений на законних підставах.

Ввечері того ж дня Фельдман Б.М. співробітниками податкової міліції був перевезений до Слідчого ізолятору № 13, де і продовжував незаконно утримуватись в подальшому.

04.10.2001

Начальник Слідчого ізолятору № 13 повідомив захисникам Фельдмана, що він утримується у Слідчому ізолятору відповідно до вищезначеного припису заступника Генерального прокурора України В.Кудрявцева.

04.10.2001

Заявник направив в Печерський місцевий суд м. Києва скаргу на дії заступника Генерального прокурора України Кудрявцева щодо видання вищезазначеного припису.

В скарзі зяаявник вказував що діями Кудрявцева, зокрема порушені його права передбачені ст. 5 Конвенції, вимагав визнання дій Кудрявцева незаконними і порушення проти Кудрявцева кримінальної справи за ч. 1 ст. 109 КК України – дії вчиненні з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу та захоплення державної влади за фактом видання припису про невиконання судового рішення озброєними співробітниками Державного департаменту України з питань виконання покарань, за ч. 2 ст.  371 КК України – завідомо незаконне тримання під вартою за фактом незаконного тримання заявника під вартою у СІЗО №13 Державного департаменту України з питань виконання покарань, за ч. 2 ст. 382 КК України – умисне перешкоджання виконанню рішення суду вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, яке завдало істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян за фактом видання припису від 27.09.2001 р. з вимогою не виконувати рішення суду.

Згодом справа за скаргою на дії Кудрявцева без будь-яких правових підстав з Печерського районного суду м. Києва була передана до Дніпровського районного суду м. Києва.

08.11.2001

Заступником Генерального прокурора України Миколою Гарником надіслано відповідь від 08.11.01 за № 09-638200 на запит народного депутата України (депутата парламенту України) Олександра Жира від 17.10.01 щодо законності вищезазначеного припису заступника Генерального прокурора України Віктора Кудрявцева.

У своїй відповіді М.Гарник стверджує, що дії Кудрявцева по виданню припису не виконувати рішення суду про звільнення Б.Фельдмана з-під варти є правільними і ці дії схвалюються Генеральною прокуратурою України.

23.11.2001

Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Ластовка Н.Д. розглянувши скаргу заявника на дії Заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В. В. встановила, що „дана скарга не підлягає розглядові в судах” і закрила справу за цією скаргою.

Незважаючи на явну злочинність дій Кудрявцева він досі не притягнутий до кримінальної відповідальності і продовжує займати посаду заступника Генерального прокурора України.

22.11.2001

Апеляційним судом м. Києва у складі головуючого Заглади С.В., суддів Мараєвої Н.Є., Мироненка О.В. винесена ухвала у справі за апеляційним поданням Генеральної прокуратури України на рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27 вересня 2001 р.

Апеляційний суд м. Києва ухвалив Рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27 вересня 2001 р. скасувати, а провадження по справі закрити.

Апеляційний суд дішов висновку що справа не повинна була розглядатися судом і підлягає закриттю, що скарги на дії Слідчого ізолятора не можуть розлядатися судом в порядку цивільного судочинства, а законність утримання особи під вартою має перевірятися тільки судом при розгляді кримінальної справи по суті звин (хоча очевидно що у кримінальній справи може ніколи на відбутися розгяду її судом по суті звинувачень)

При розгляді справи судом заявник, який у той час всупереч рішенню суду яке оскаржувалось Генеральною прокуратурою, продовжував незаконно утримуватись під вартою в СІЗО №13 м. Києва, незважаючи на його клопотання і клопотання його заявників до суду не був доставлений.

19.02.2002

Заявником подана касаційна скарга до Верховного суду України на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2001 р. (суддів Заглади С.В., Мараєвої Н.Є., Мироненка О.В.)

Заявник просив рішення апеляційного суду скасувати, а рішення Печерського місцевого суду від 27.09.2001 р.  залишити в силі.

19.02.2002

Заявником подана касаційна скарга на рішення Дніпровського районного суду м. Києва (суддя Ластовка Н.Д) від 23.11.2001 р.