У зв’язку із прийняттям Верховною Радою України 01.06.2000 р. закону “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” № 1776-ІІІ (надалі Закон № 1776) та введенням його в дію з 01.01.2001 р. проблем в суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) значно збільшилося. Насамперед це стосується СПД, які здійснюють свою діяльність у сфері оптової торгівлі та продають партії товару іншим СПД, здійснючи розрахунки за допомогою грошових готівкових коштів. Не дуже любить у нас держава такі розрахунки, тому і намагається їх усіляко обмежувати та ускладнювати, при цьму не беручи до уваги, що форма розрахунків повинна бути зручною для підприємців та задовольняти клієнтів.

На початку зазначу, що мова у статті піде наперед усе про готівкові розрахунки при відчудженні товарів при оптовій торгівлі.

Але повернемося до проблем, які виникли із набранням законної сили Законом № 1776. На сьогодні у пресі існує точка зору, що нібито цей закон “відмінив проведення розрахунків готівковими коштами у касах підприємств з оформленням прибуткових та вибуткових касових ордерів”, деякі СПД налякані значним розміром фінансових санкцій (п. 1 ст. 17 Закону № 1776) взагалі відмовились від готівкових розрахунків, або здійснюючи розрахунки через касу підприємства, вимагають від отримувача готівкових коштів надання касового чека, невраховуючи при цьому вид та характер здійснюваної господарської операції.

З огляду на такий стан речей, хотілося б привернути увагу читачів до цієї проблеми, а також закликати підприємців більш уважно проаналізувати сам закон і насамперед сферу його застосування, тобто на які суспільні відносини поширюється дія його норм, та у яких випадках повинні застосовуватись реєстратори розрахункових операцій, а в яких – неповинні.

Тож почнемо с початку, Закон № 1776 визначив правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, та заборонив встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах (ч.2 ст. 1). Статтею 1 Закону № 1776 визначено сферу застосування реєстраторів розрахункових операцій, тобто встановлено випадки коли застосування реєстраторів є обов’язковим.

“Стаття 1. Реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

(частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.12.2000 р. N 2156-III)

Встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається. ”

Проаналізуємо більш детально положення цієї правової норми та виділимо головне. Відповідно до положень цієї норми - реєстратори розрахункових операцій застосовують ... суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють операції з розрахунків ... при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг...

Таким чином, аналізуючи норму закону можна виділити у ній головні умови за яких застосування реєстраторів є обов’язковим. На мій погляд, таких умов ця норма містить – три, і вимагати обов’язкового застосування реєстраторів можна лише при сукупності всіх трьох умов. Тобто реєстратори підлягають застосуванню за таких необхідних умов:

- при здійсненні суб'єктами підприємницької діяльності ... операцій з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів;

- якщо ці операції з розрахунків здійснюються при продажу товарів (наданні послуг);

- якщо продаж товарів (надання послуг) здійснюється у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

А тепер поміркуємо, чи є випадки коли реестратори розрахункових операцій застосовуватись не повинні, тобто на які відносини не поширюється дія Закону № 1776. Розглянемо уважно кожну з вказаних вище умов окремо.

1. Реєстратори розрахункових операцій застосовуються при здійсненні суб'єктами підприємницької діяльності ... операцій з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів. Тобто, в даному випадку слід розуміти, що СПД повинен застосовувати реєстратор розрахункових операцій при здійсненні операції з розрахунків за проданий товар при отриманні грошових готівкових коштів, які передаються йому у якості компенсації вартості товару. Виникає питання, а якщо грошові кошти передаються суб’єкту підприємницкої діяльності в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), але ця операція не є операцією з розрахунків при продажу, і кошти передаються не як компенсація вартості товарів чи послуг, а наприклад, надаються комісіонеру (повіреному) від комітента (довірителя) у межах договору комісії (доручення), або надаються як відшкодування витрат, понесених комісіонером (повіреним). Такі випадки, коли готівкові грошові кошти передаються, але ці операції не є розрахунковими і не пов’язані з продажем товарів (послуг), Законом № 1776 не передбачені, тому на такі відносини не поширюється дія цього закону, та вимоги про обов’язковість застосування реєстраторів для контролю за обігом готівки. Такі господарські операції можна виконувати через каси підприємств із використанням прибуткових ордерів у порядку, встановленому чинним законодавством, а саме “Порядком ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, затвердженим Постановою Правління НБУ від 02.02.1995 р. № 21 (в редакції Постанови № 334 від 13.10.1997 р.). Тому можна порадити СПД, як вихід із становища укладати договори комісії на закупівлю товарів, та приймати готівкові кошти від комітентів (колишніх покупців) саме у межах договорів комісії, комісійну винагороду не слід платити окремим готівковим платіжем (бо може виникнути питання про “продаж послуги” за готівку), а краще утримати із переданих комітентом коштів, відповідно до ст. 408 ЦК України.

2. Реєстратори розрахункових операцій застосовуються при продажу товарів (наданні послуг). Одразу необхідно зазначити, що законодавець не дає у Законі № 1776 тлумачення терміну “продаж товарів (надання послуг)”. Визначення такого терміну у других законах (наприклад “Про податок на додану вартість” (п.1.4 ст.1), “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.1.31 ст.1)) не може застосовуватись до цього випадку, бо по-перше, визначення цього терміну у наведених законах здійснюється з метою його застосування в межах цих законів (про що доречі в них і зазначено, у ст. 1 кожного з законів) для мети оподаткування схожих видів господарських операцій, а не для регламентації порядку їх здійснення, а по-друге, під визначення цього терміну у зазначених законах підпадають операції з безоплатної передачі товарів та договори міни, що також підтверджує неприйнятність застосування запропонованих цими законами тлумачень в нашому випадку. Тому, для визначення терміну “продаж товарів (надання послуг)” слід керуватися цивільним законодавством (ст.224 ЦК України), та виходити з того, що вживаючи цей термін, законодавець мав на увазі саме відносини у межах договорів купівлі-продажу, про це доречі свідчить і вживання законодавцем в Законі № 1776 терміну “покупець”.

“Стаття 224. Договір купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.“

Суттєвим моментом, до якого хотілося б превернути увагу і про який більш детальніше мова піде далі, є момент виконання сторонами своїх зобов’язань при купівлі-продажу. Тут я вважаю, слід керуватися ст. 171 ЦК України.

“Стаття 171. Виконання взаємних зобов'язань

Взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше. ”

На мою думку, вживаючи термін “при продажу товарів (наданні послуг)”, законодавець мав на увазі наступне: зобов’язання сторонами при продажу товарів (наданні послуг) будуть виконуватися одночасно, в певному місці (за місцем реалізаціі товарів) та сплачена грошова сума буде дорівнювати вартості проданого товару.

На доказ припущення, стосовно виконання зобов’язань сторонами в певному місці та майже одночасно, можна навести наступні положення:

- визначення терміну “розрахункова операція”, яке міститься у ст. 2 Закону № 1776.

“розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця; ”

- положення п. 4.4. “Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги)”, затвердженого наказом ДПА від 01.12.2000 р. № 614 та зареєстрованого в Мінюсті 05.02.2001 р. № 107/5298.

“4.4. Реєстрація продажу товару (надання послуги) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією. Розрахунковий документ повинен видаватися покупцеві не пізніше завершення розрахункової операції.”

Доречі треба звернути увагу, що відповідно до п.2 ст. 3 Закона № 1776, СПД, який застосовує реєстратори розрахункових операцій, повинен видавати особі, яка отримує товар, розрахунковий документ, тобто цей документ надається разом з товаром. Отже з наведених положень випливає, що реєстрація продажу товарів відбувається одночасно з розрахунковою операцією та супроводжується видачею розрахункового документа, тобто передача товару відбувається одночасно з отриманням грошей і відбуваються ці дії за місцем реалізації товарів (послуг). Закон № 1776 не дає визначення “місця реалізації товарів”, спробуємо з’ясувати його за допомогою інших нормативних актів.

Так, для реєстрації РРО, п. 2.3. “Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги)” вимагає подання дозволу місцевого органу виконавчої влади на розміщення господарської одиниці, де буде використовуватись РРО. “Положення про форму та зміст розрахункових документів”, затверджене наказом ДПА від 01.12.2000 р. № 614, зареєстровано в Мінюсті 05.02.2001 р. №105/5296, визначає, що “Господарська одиниця - стаціонарний або пересувний об'єкт, у т. ч. транспортний засіб, де реалізуються товари чи надаються послуги та здійснюються розрахункові операції”.

Закон № 1776 дозволяє СПД здійснювати продаж лише тих товарів, які є у СПД на обліку (п.12 ст.3), а за реалізацію не облікованих товарів встановлює фінансову санкцію (ст.20), крім того на товар, який реалізуєтся, СПД повинен виставити цінники (ст.23).

З огляду на наведене вище, можна стверджувати, що “місце реалізації товару” (господарська одиниця) дуже нагадує “пункт продажу товарів”, визначення якого містить п.3 ст.3 закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 р. № 98/96-ВР, а з урахуванням того, що об'єктом правового регулювання цього закону є торговельна діяльність за готівкові кошти, таке ствердження буде цілком логічним. Тому на мою думку, для визначення змісту поняття “місце реалізації товару”, слід керуватись саме п.3 ст.3 закону № 98/96-ВР, який під пунктами продажу товарів розуміє:

“магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. ”

Пункт 7 “Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення”, затвердженого ПКМУ № 108 від 08.02.1995 р., також містить перелік об’єктів, які можуть мати суб’єкти підприємницької діяльності для заняття торговельною діяльністю, і він є аналогічним наведеному вище.

Тож можна стверджувати, що під “місцем реалізації товару” законодавець мав на увазі саме “пункти продажу товарів”.

Що стосується припущення, про те що при продажу товарів (наданні послуг) сплачена грошова сума повинна дорівнювати вартості проданого товару, то його можна підтвердити змістом п. 2 ст. 3 Закону № 1776, який зобов’язує СПД видавати особі, яка отримує товар, розрахунковий документ на повну суму проведеної операції., а також п.1 ст.17, який встановлює відповідальність за проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг).

“Стаття 17. За порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

1) у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки; ".

Докладно аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що вживаючи вислів “при продажу товарів (наданні послуг)” законодавець мав на увазі лише операції з продажу які, здійснюються відповідно до договору купівлі-продажу, виконуються безпосередньо при укладенні угоди, тобто передача товару і отримання оплати відбуваєтся майже одночасно (принаймні на протязі одного дня), при цьому вартість товару дорівнює сумі отриманих грошових коштів, та дії ці відбуваються у місці реалізації товару, яким є пункт продажу товарів.

Якщо припустити, що наведений висновок є хибним, то виникає питання: як можна застосувати реєстратори розрахункових операції у разі укладення між суб’єктами підприємницької діяльності договору поставки, якщо при цьму момент передачі партії товару та момент її оплати (припустимо готівкою) не збігаються у часі? Крім того, передача партії товару та її оплата можуть здійснюватися у різних місцях, наприклад, передача товара відбуваєтся на складі Замовника, а розрахунок здійснюється через касу Поставщика, який доречі зовсім може не мати складу (“місця реалізації товару”), товар при цьому Поставщик отримує у третьої особи (нею може бути виробник) і доставляє його безпосередньо до складу Замовника, абож доставку взагалі може здійснювати транспортна організація. Не зрозуміло, як у такому випадку поставщику можна зареєструвати РРО, за якою адресою, коли здійснювати розрахункову операцію та на яку суму?

У випадку коли, передача товару і розрахунок за нього не співпадають у часі, наприклад - за тим же договором поставки, реєстрація продажу товару (надання послуги) одночасно з розрахунковою операцією (тобто з отриманням грошей в оплату товара), як того вимагає п. 4.4. “Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги)”, суперечить діючому податковому законодавству. А саме п. 7.3. ст. 7 закону України “Про податок на додану вартість” та п. 11.3.1. ст. 11 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Відповідно до вимог цих законів, датою збільшення податкових зобов’язань (валових доходів) є дата першої події, а тому продаж товару (відвантаження товару навіть зі свого складу) необхідно реєструвати навіть і в тому випадку, коли відвантаження товару здійснюєтся на умовах відстрочки оплати. На підтвердження такої точки зору наведу п. 11. “ПОРЯДОКУ ведення книги обліку продажу товарів (робіт, послуг)”, затвердженої наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. N 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037.

“11.1. Облік продажу товарів (робіт, послуг) продавцем проводиться у книзі продажу обліку товарів (робіт, послуг) у момент виникнення податкових зобов'язань, дата виникнення яких визначена пунктом 7.3 статті 7 Закону та статтею 10 Указу Президента України від 7 серпня 1998 року N 857/98 "Про деякі зміни в оподаткуванні".

На підтвердження викладеної позиції наведу також і вимогу п.1 ст. 9 закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”

“1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи....”

Розглянемо ситуацію з поставкою товарів в іншому ракурсі, коли один суб’єкт підприємницької діяльності (Поставщик) за договором поставки приймає на себе зобов’язання поставити іншому суб’єкту (Замовнику) в певний строк, наприклад 10 днів, партію товару. Істотною умовою договору поставки при цьому є 100-відсоткова передплата. Тобто Поставщик отримує оплату від Замовника (готівкові грошові кошти) і на протязі 10 днів зобов’язується поставити Замовнику товар. Зазначимо, що на момент укладення договору та отримання передплати Поставщик ще не має товару, а лише має закупити товар у виробника. Цілком зрозуміло, що товар, який має закупити Поставщик та поставити Замовнику, не відображено в обліку Поставщика на момент отримання передплати від Замовника. Як бути у такому випадку із вимогою п. 12 ст.3 Закону № 1776, про те що суб’єкти, які здійснюють розрахункові операції в готівковій формі при продажу товарів, зобов'язані здійснювати продаж лише товарів, які відображені в обліку, а також з фінансовою санкцією ст. 20 у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів? І чи не виникне питання у якогось “завзятого” податківця, у разі проведення такої розрахункової операції за допомогою реєстратора, – а чи не є така операція торгівлею необлікованим товаром?

І нарешті розглянемо ситуацію за участю двух суб’єктів підприємницької діяльності, коли передача товару та отримання грошових коштів здійснюються одночасно, навіть в одному місці, але вартість проданого товару та сума сплачених грошових коштів не дорівнюють один одному, тобто має місце часткова оплата. Така операція може цілком трактуватись як оптова торговля. Виникає питання: на яку суму Поставщик (продавець) повинен провести розрахункову операцію, яку суму вказати у фіскальному касовому чеку, яку кількість та якого товару вважати проданим, якщо товар відвантажено різний?

Спробуємо знайти відповідь на це питання у Законі № 1776, та подивимось п.п. 1,2 ст. 3 закону, а також п.1 ст.17:

“Стаття 3. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; ”

Як бачимо, закон вимагає проведення розрахункової операції через реєстратори на повну суму вартості проданого товару, перепрошую, а як тоді бути з сумою грошей, яку Замовник сплатить пізніше, та як пояснити перевіряючому різницю між наявними готівковими коштами та даними реєстратора? Правда вийти з такої ситуації можна використовуючи технічні можливості самого реєстратора розрахункових операцій, скориставшись порадами, опублікованими у “Віснику податкової служби України” (№ 7/2001 стор.70), проте треба відзначити, що мова у цій статті іде про розрахунки при купівлі-продажу.

З викладеного вище видно, що зроблений нами раніше висновок є цілком вірним, а наведені ситуації дають змогу побачити, що застосування реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні розрахунків в межах договорів поставки, які мають свої особливості та відрізняються від договору купівлі-продажу, є або дуже проблематичним, або взагалі неможливим.

Із зазначеного витікає наступне – вимога про застосування реестраторів розрахункових операцій не поширюється на розрахунки (навіть і готівкові) між суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюються у межах договорів поставки, тобто поняття “при продажу товарів”, яке використав законодавець, охоплює тільки розрахунки в межах договорів купівлі-продажу, та не стосується договорів поставки. Доречі “продаж” та “поставка” не є тотожними поняттями, в останньому випадку передача товару завжди відбувається у певний строк, а не при укладенні угоди. Строк передачі товару є істотною умовою договору поставки, через те момент виконання його не співпадає з моментом його укладення. Тож готівкові розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюються у межах договорів поставки, повинні здійснюватися із використанням прибуткових ордерів у порядку, встановленому чинним законодавством.

Цілком вирогідно, що представники контролюючих органів не погодяться з цим ствердженням, тоді цікаво було б послухати їх аргументи, а наразі також нагадати підприємствам, що відповідно до ст. 21 закону України “Про підприємства в Україні”, “підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України”.

3. Реєстратори розрахункових операцій застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Що стосується вислову “сфера торгівлі”, то одразу треба зазначити, що не існує законодавчого тлумачення цього терміну. І тому на мій погляд, стара редакція закону була більш вдалою для визначення сфери застосування закону, через вживання у назві та тексті закону терміну “споживач”. Використовуючи тлумачення терміну “споживач”, наведеного у преамбулі закону України “Про захист прав споживачів”, можна було чітко зазначити, що сфера дії цього закону обмежувалася розрахунками, які здійснювалися при купівлі товару споживачами, тобто громадянами які придбувають товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

“споживач - громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб;”

Тобто, сфера застосування цього закону обмежувалась готівковими розрахунками споживачів з суб’єктами підприємницької діяльності.

При викладенні закону у новій редакції з закону зник термін “споживач” і з’явився термін “покупець”, який є значно ширшим за змістом. Портрібно підкреслити, що наполягаючи на зміні закону, саме представники ДПА України запевняли, що зміни необхідні для більш ефективного захисту прав споживачів. Але замінивши термін “споживач” на “покупець”, з урахуванням законодавчої невизначенності терміну “сфера торгівлі”, законодавцем було розширено сферу застосування закону, але не визначено її точно.

Тепер, треба розуміти, що вимоги Закону № 1776, щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій, поширюються на розрахунки при продажу не тільки із споживачами, а також і з суб’єктами підприємницької діяльності. А випливає це - із терміну “сфера торгівлі”. Для визначення його звернемося до нормативних актів, які регулюють торгівельну діяльність. Відповідно до п.п. 2, 5 “Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення”, затвердженого ПКМУ № 108 від 08.02.1995 р.

“2. Торговельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.

5. Торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. ”

Виходячи з наведеного, можна визначити “сферу торгівлі”, як діяльність господарюючих суб’єктів з купівлі та продажу товарів народного споживання, яка може здійснюватися у вигляді роздрібної та оптової торгівлі. Тобто діяльніст з продажу товарів як кінцевим споживачам (роздрібна торгівля), так і з продажу товарів підприємствам роздрібної торгівлі (оптова торгівля). Відразу вважаю за потрібне зазначити, що представники контролюючих органів можуть спробувати наполягати на застосуванні РРО суб’єктами при здійсненні розрахунків у межах договорів поставок, з посиланням на визначення поняття “оптова торгівля” у листі МЗЕЗТ України (на поточний час міністерство вже не існує) від 17.03.98 р. N 15-03/29-192, де під оптовою торгівлею розуміють не тільки операції за договорами купівлі-продажу, а також і за договорами поставки.

“4.3. Оптова торгівля - сфера підприємницької діяльності з придбання та відповідного перетворення товарів для їх наступної раелізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності. Включає як безпосередні комерційні зв’язки в умовах договорів купівлі-продажу та поставки між підприємствами-виробниками та споживачами, так і зв’язки між ними через торгових посередників.”

Але, по-перше, цей лист не є нормативним документом, а по-друге, Закон № 1776 вживає термін “продаж” (а не “поставка”), тому нема підстав для розширенного тлумачення неведеного у законі терміну “продаж”, та поширення вимог про застосування РРО на розрахунки за договорами поставки.

Необхідно зазначити, що і у “сфері торгівлі” при продажу товарів реєстратори застосовуються не завжди. Право не застосовувати реєстратори розрахункових операцій мають виробники, при продажу продукції власного виробництва та за умови проведення розрахунків у касах цих підприємств.

“Стаття 9. Реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються:

1) при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку;”

Але чому такого права не мають підприємства, які надають послуги? Наприклад, чим суттєво автотранспортне підприємство, яке надає послуги з перевезень вантажів, відрізняється від виробника товарів. З урахуванням, того що, Закон № 1776 не визначає при розрахунках за які саме послуги, побутові або взагалі всі, повинні застосовуватись реєстратори, то можна вважати, що вимога закона про застосування реєстраторів стосується всіх послуг взагалі.

Із змісту наведеної норми не зовсім зрозуміло, яка у підприємств торгівлі може бути продукція власного виробництва, і що вважати підприємством торгівлі. Тож мабуть законодавець мав на увазі підприємства для яких торгівля є основним видом діяльності, з урахуванням визначення “основного виду діяльності” наведеного у П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Мінфіна від 31.03.1999 N 87.

“Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.”

Таким чином, підприємство торгівлі – це підприємство головною метою якого є торгівельна діяльність, та якщо саме торгівельна діяльність забезпечує основну частку його доходу.

Підсумовуючи наведене вище, можна відзначити, що сфера застосування реєстраторів розрахункових операцій навіть у “сфері торгівлі та послуг” розширилася, і тепер Закон № 1776 вимагає їх застосування при здійсненні готівкових розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності, при розрахунках у межах договорів купівлі-продажу (за виключенням випадків продажу виробником товарів власного виробництва, та інших випадків, передбачених ст. 9 закону).

Наприкінці, хотілося б підкреслити, що причиною через яку виникає така чисельна кількість питань при застосуванні Закону № 1776 – є незадовільна якість формулювання правових норм закону та невизначеність деяких термінів. На мою думку, правові норми повинні бути зрозумілими, логічними та викладатися таким чином, щоб запобігти їх двузначному тлумаченню.

Бережний Олександр

адвокат

Адвокатська компанія “Агєєв, Бережний та партнери”

(0482) 376-391, 341-004

(лютий 2001)